Линa Кoстeнкo — кoрoлeвa укрaинскoй пoэзии XX вeкa. Крoмe тoгo, oнa пишeт и прoзу — чeгo тoлькo стoит eё прoизвeдeниe «Зaписки укрaїнськoгo сaмaшeдшoгo», кoтoрaя вышлa в 2011. Сeгoдня наш брат нe будeм вспoминaть биoгрaфию Лины Вaсильeвны — eсли твоя милость плoxo изучилa eё в шкoлe (shame on you!), мoжeшь прoстo oткрыть интeрнeт.
В дeнь рoждeния вeликoй писaтeльницы (a сeгoдня eй испoлняeтся 91 гoд!) пишущий эти строки пoдeлимся с тoбoй лучшими стиxaми и цитaтaми Лины Кoстeнкo o любви.
спини мeнe oтямся і oтям
тaкa любов буває один в ніколи
вона ж промчить по-над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій вплоть до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже без- можу
настала черга й сверху мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум\’ям згорю.
І що цікаво – серце у колібрі майже втричі більше, ніж шлунок. Ото якби так у людей.
Що в нас було?
Любов і літо.
Любов і літо вне тривог.
Оце і все. А взагалі-ведь
не так і мало, як держи двох.
Ось наші ночі серпень вижне,
прокотить вересень громи,
і вродить небосвод дивовижне
скляними зорями зими!
І знову джміль розмружить квітку,
і літо гратиме в лото.
І знов сплете держи спицях плітку
сторукий велетень — Ніхто.
І в цьому днів круговороті,
-де все минати поспіша,
як та пташиночка получи и распишись дроті,
спочине стомлена основные черты.
Мужчина формується не тоді, если затуляється щитом, а тоді, коль піднімає меч.
Очима ти сказав мені: люблю.
Воротила складала свій тяжкий екзамен.
Мов приглушенный дзвін гірського кришталю
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло пирушка перон,
Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Отнюдь не раз хитнула доля терезами.
Плетение словес як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.
Троянда – як кохання, може завдати болю, якщо неважный (=маловажный) вмієш її узяти.
Недумано, негадано
забігла в глухомань,
дескать сосни пахнуть ладаном
в кадильницях світань.
Мол вечір пахне м\’ятою,
хоть холодно джмелю.
А я тебе,
а я тебе,
а я тебе
люблю!
Ловлю твоє проміння
крізь музику беріз.
Люблю раньше оніміння,
до стогону, раньше сліз.
Без коньяку й шампана,
і вже минус вороття,—
я п\’яна, п\’Януша, п\’яна
на все своє життя!
Любов шляхетна тільки тоді, коль вона сором\’язлива.
Як пощастило дівчині в сімнадцять,
в сімнадцять гарних, неповторних літ!
Ти безвыгодный дивись, що дівчинка сумна ця.
Вона ридає, але целое як слід.
Вона росте ще, завтрашний день буде вищенька.
Але тоска приходить завчасу.
Це ще маловыгодный сльози – це квітуча вишенька,
що для світанку струшує росу.
Вона в житті зіткнулась з неприємістю:
хлопчина їй безвыгодный відповів взаємністю.
І то чому: ибо любить іншу дівчину,
а вірність має душу неподільчиву.
Ти никак не дивись, що дівчинка сумна ця.
Як пощастило дівчинці в сімнадцять!
Я всіх люблю, аби приставки не- заважали.
Напитись голосу твого,
Того закоханого струму,
Тієї радості і суму,
Чаклунства дивного того.
Завмерти, слухати, мало-: неграмотный дихать,
Зненацька думку прервать.
Тієї паузи безвихідь
Красивим жартом рятувать.
Суесловие натягувать, як луки,
Щоб вчасно збити для льоту
Нерозшифрованої муки
Невідворотну німоту.
Триматись вільно й незалежно,
Перемовчати: хто кого.
І таково беззахисно й безмежно
Чекати голосу твого.
Жінка втрачає держи інтелекті, лише коли закохана. Си що бажано стабільно підтримувати в ній цей подразделение.
Розкажу тобі думку таємну,
дивний здогад мене обпік:
я залишуся в серці твоєму
возьми сьогодні, на завтра, навік.
І минатиме часы, нанизавши
сотні вражень, імен і країн, –
бери сьогодні, на завтра, назавжди! –
ти залишишся в серці моїм.
А чому? Так чудна теорема,
на яку ти мене прирік.
Так все разом, а ти – окремо.
І сьогодні, і будущее, й навік.
Справжня любов народжується тільки в серці, що пережило турботи относительно долю іншої людини.
В такой мере мовчиш, що заслухатись можна,
потонути в м’якій тишині.
І якби мало-: неграмотный було тривожно,
в таком случае чудесно було б мені.
Я малограмотный знаю, чи ти вродливий
і чи ти в світі один.
Ти во (избежание мене — як справжнє чудо, котре
виникло не принимая во внимание причин.
Але в серці — пересторога,
і зривається вывод: «Іди».
Пізно стрілися наші дороги,
є получи них уже інші сліди.
Вірю в серце твоє і волю,
вірю в правду очей твоїх.
Знаю: ти б безлюдный (=малолюдный) спіткнувся ніколи
об каміння моїх доріг.